События

ЧУТИ, ЩОБ ЖИТИ або як Господь не залишає вірних Йому людей!

Категория: Новости on 3-05-2017, 14:10

   Що таке українське село зараз мають правильне уявлення, напевно, тільки його жителі. Чим більш сучасною та потужною стає сільгосптехніка, тим менше людей задіяно в роботах. Елеватори, сховища, трактори та комбайни — все тут належить великим фірмам, про господарів яких місцеві жителі тільки здогадуються. Безробітним людям ніде шукати допомоги, тому що в найближчому райцентрі вони так само не потрібні, а трохи далі — лінія фронту АТО. Села порожніють, двори і будинки без господарів швидко заростають травою і деревами, навіть церкви поступово руйнуються, адже їх нема кому рятувати. Тому кожен храм, що діє зараз — це не просто місце молитви, а справжній духовний скарб.

   У невеликому селі Лизине, що сховалося на півночі Луганської області, — трохи більше 500 жителів, а навколо — безкраї поля аграрної України. Після революції 1917 року дерев'яну красуню-церкву в селі закрили і зробили з неї зерносховище, а ближче до 30-х років і зовсім розібрали: зберігати було нічого, наближалися страшні роки Голодомору, від якого особливо серйозно постраждала ця земля.

   Майже через 70 років, в 90-і роки, в сусідньому селі з милості Божої був відновлений Свято-Пантелеймонівський храм, і жителі навколишніх сіл потягнулися на служби. Однак не всі можуть пройти пішки більше 10 км, тому час від часу в Лизине приходить настоятель отець Володимир, щоб провести тут для людей молебень. Основна проблема кожного разу - знайти приміщення і пристосувати його хоч трохи для розміщення всіх прихожан. Бувало і не раз, що молитви читали прямо на вулиці під відкритим небом.

   Нещодавно в Лизине з'явилася нова людина — «переселенка» Галина Рафаїлівна Дорошенко. Тікати з рідного Гірського її змусила війна: навесні 2014 року місто опинилося на лінії фронту, і навіть, зараз іноді на вулицях вибухають снаряди, долітають сюди під час обстрілу районів Бахмута і Попасної. Після того, як на подвір'я сусіднього будинку потрапив снаряд, Галина Рафаїлівна забрала двох онуків і виїхала до села, де живе родина її сина. У Гірському й досі залишається її дочка з чоловіком, вони просто не помістяться в необлаштованому будинку в Лизине, який вимагає капітального ремонту.

   Галина Рафаїлівна зараз на пенсії, у минулому — вчитель початкових класів, улюблений педагог і дуже шанована людина у своєму рідному місті і в Лизине: інтелігентна, освічена жінка, завжди готова допомогти і словом, і справою, не тільки наставник, а й справжній друг. З першого дня проживання на новому місці Галина Рафаїлівна прийшла до Свято-Пантелеймонівського храму, де знаходила душевний спокій, допомогу та втіху в молитві та у Господі. Невдовзі, завдяки своїм неймовірним організаторським здібностям, швидко стала незамінним помічником голови парафіяльної ради о. Володимира. Щоранку, незважаючи на самопочуття й погоду, Галина Рафаїлівна йде до сусіднього села. Зараз вона не тільки займається всіма організаційними питаннями храму, де дивом розшукує спонсорів для його підтримки, але й працює секретарем парафіяльної ради, очолює прес-службу, пише замітки про роботу храму до місцевої газети. Розібравшись у ситуації, Галина Рафаїлівна, з благословення о. Володимира, стала шукати можливості для відкриття у Лизине хоча б молитовної кімнати. Після багатьох звернень до влади, прохань у різні інстанції й пошуку благодійників сталося відразу два дива: спочатку влади місцевого господарства виокремили добротне приміщення, найкраще у селі, а потім деякі добрі люди пожертвували громаді майже все церковне начиння: Євангеліє, Апостол, престол, семисвічник, лампади, аналої, підлогові свічники й багато іншого. Звичайно не все ще зроблено, тому й зараз Галина Рафаїлівна вирішує питання з придбання того, чого бракує для храму й організовує роботи з благоустрою навколо нього. Але зовсім скоро Свято-Вознесенський храм, відновлений милістю Божою та працями однієї незвичайної жінки, почне свою роботу.

   Галина Рафаїлівна бере найдіяльнішу участь у житті села, як ніхто інший уміє організувати роботу, добитися уваги влади й завжди готова відгукнутися на будь-яку потребу. Проте сама за себе попросити не може, й ніхто, крім її родини та отця Володимира, не знає про її проблеми: у Галини Рафаїлівни — тяжка втрата слуху, яка швидко прогресує після нервових потрясінь війни, що навіть старенький слуховий апарат майже не допомагає, та й часто виходить з ладу. Особливо важко, якщо це трапляється у громадському місці, та Галина Рафаїлівна раптом зовсім втрачає слух. Страшно бути відрізаною від світу. Неможливо уявити себе непотрібною, особливо для такої діяльної людини, як ця стійка жінка. Розуміти, що ще трохи та слух буде втрачений назавжди – нестерпно. Зрозуміти самотність людини без слуху та відчути це повною мірою навряд чи зможе людина із звичайним та здорових слухом. У Галини Рафаїлівни з'явилася гостра потреба у більш потужному слуховому апараті, але сума у 20 тисяч гривень — неймовірно велика для родини. Крихітне власне господарство, будиночок, що вимагає капітального ремонту, в якому тісняться троє дорослих та троє дітей, включаючи 10-тимісячну дитинку, вчительська пенсія Галини Рафаїлівни та 900 грн на місяць, які у кращому випадку отримував син за підробіток — ось і всі засоби виживання. «Дуже важко, але доводиться виживати, адже вибору немає», - говорить жінка. - «Вся моя відрада — у Господі».

   І ось у серпні 2016 року на електронну пошту Синодального відділу надійшов лист від о. Володимира з проханням допомогти зібрати кошти на новий більш потужний слуховий апарат для Галини Рафаїлівни. Зібрати потрібну суму вдалося лише у квітні 2017 року.

   3 травня 2017 року Синодальний відділ УПЦ з соціально-гуманітарних питань за допомогою небайдужих людей придбав слуховий апарат для Галини Рафаїлівни. Жінка дуже раділа та дякувала людям, які відгукнулися на її горе та пожертвували необхідну для придбання апарату суму!

   Дорогі друзі, в якій би Ви не знаходилися ситуації, знайте, що Господь ніколи Вас не залишить, і коли виснажені Ваші сили та усі інші власні засоби, Господь знаходить можливість Вам допомогти та людей, які це зроблять. Лиш би серце ваше самовіддано служило Богу та сподівалося на Нього!

   Христос воскрес!


 

 

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

Не будь байдужим

Просимо приєднуватися до добрих справ. Бажаючі допомогти можуть надати допомогу у вигляді перерахувань на рахунок Місія «Синодальний відділ благодійності та соціального служіння» Українскої Православної Церкви ЄДРПОУ 36423695 Рахунок 26009052753840 Банк ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» МФО 300711 Або – КАРТА ПриватБанка: 5169 3305 0747 2303 із зазначенням платежу
Комментарии